Конкурс на символічну висотну структуру в Дубаях, організований в рамках ThyssenKrupp Elevator Architecture Award, можна назвати головною подією в сучасному дискурсі хмарочосів, не менш важливою, аніж конкурс ідей на Ground Zero в Нью-Йорку 2002 року. Учасники змагання мали подати проекти хмарочосу, розташованого в парку Заабеель, невеликій зеленій оазі, охопленій з усіх боків петлею авторозв’язки. Втім, визначальним для результатів конкурсу було не стільки місце розташування, скільки спрямованість заходу: 
починаючи з 1988 року, в рамках ThyssenKrupp Elevator Architecture Award, започаткованої провідним німецьким виробником ескалаторного й ліфтового обладнання організовуються конкурси в різних куточках світу, головною метою яких є відображення актуальних тенденцій соціокультурного розвитку людства. З огляду на це стає зрозумілим критерій, за яким було обрано 4 проектипереможці з-поміж 926 поданих на конкурс заяв. Першу премію отримав Фернандо Доніс (Нідерланди) за проект під назвою «Дубайська рамка», що виглядає як гігантська, 
порожня прямокутна конструкція з параметрами 150 на 105 метрів. Друге місце посів Луо Сувея (Китай) зі своїм «Магічним дзеркалом», що передбачало спорудження величезної ротаційної структури у вигляді кола. Обидва проекти цікаво розглянути разом: їх подібність, помітна з першого погляду, насправді рясніє покладами розрізнень. Зрозуміло, що обидва вони є критичними, виключно концептуальними жестами, натрапляння на які прокочується в свідомості розчакловувальним дзвоном, миттю пробудження після глибокого сну. Символічна структура хмарочоса, призначеного для огляду, замінюється тут місцем для споглядання: глядачеві пропонують самому стати на позицію вежі і поглянути навкруги. Подібна операція передбачає виокремлення себе з контексту, абстрагування від життя, відсторонення (недарма обидва проекти втілюють прості, навіть пласкі, геометричні фігури). Повнота емпіричного життя, бажання встановити ще один пам’ятник, змінюється тут абсолютною відмовою від втілення ще одного об’єкта серед багатьох інших: замість того, щоб «встигнути», пропонується «застигнути» перед картиною міста. Звертаючись до ролі традиційної картинної рамки, картезіанського за своїми 
мотивами обрамлення, архітектори натякають на нестачу осмислення, споглядання в сучасному житті, що насправді вимагає виходу з дійсного, життєвого плину. Найголовнішим при цьому є «чистота» ідеї: недарма проект кола, ускладнений другорядними символічними конотаціями, отримує другу, а не першу, премію. Образ кола відсилає до дзеркала з «Тисячі й однієї ночі», що символізує пишноту, і витлумачується в трьох сенсах: дзеркало міста, дзеркало часу і дзеркало води. У колі ще є чим милуватись, ще залишається природа, ще можна відвести очі, тоді як прямокутник відрізняється неухильною однозначністю: людина має поглянути своєму творінню прямо у вічі, залишившись із ним сам на сам.
Проекти, що посіли третю премію, «Міраж» Алехандро Ріоса (Іспанія) і «Легкі кольори Дубаю» Гонґбо Лу (Канада), спираються на досягнення сучасної техніки, яка, перетворюючи бетон і скло на видовищні звуковізуальні композиції, стає невід’ємною складовою природного оточення. Їм складає компанію проект Марти Позо (Франція) і Феррана Юста (Нідерланди), який передбачає втілення відомої з 20-х років ідеї горизонтального хмарочосу з доступних сьогодні легких, зневагомлених матеріалів.
Показово, що в конкурсі також взяли участь архітектори з України. Так, Олександр Чернов з Одеси запропонував хмарочос у вигляді ДНК-структури, група AltROOM з Києва — проект вертикальної металевої структури, що формується проекціями чотиривимірного об’єкта – тессеракта — на тривимірний простір.
Джерело: журнал «АСС»
