Проект вежі – символу майбутніх Олімпійських ігор 2012 року, можливо, став найбільшим архітектурним шоком для лондонців. Можна перерахувати на пальцях однієї руки схвальні відгуки про Olympic Orbit, котра має невдовзі з‘явитися у Східному Лондоні.
Мер Лондона Борис Джонсон особисто визначав переможця конкурсу на знакову споруду Олімпіади-2012. Зпоміж усіх проектів було вибрано дивовижну структуру Аніша Капура. 112-метрова «Орбіта» являє собою Ейфелеву вежу, пропущену крізь дезінтегрувальний телепорт із фільму «Муха». Втім, необов‘язково. У ЗМІ циркулюють й інші характеристики – «зіткнення кількох підйомних кранів», «розплавлені американські гірки» та «гігантський тромб».
На перший погляд, дивно, що консерватор Борис Джонсон вподобав саме цю пропозицію. Однак хід думки мера легко простежити: за його власними словами, метою конкурсу було віднайти проект, що являв би собою «приголомшливе видовище, впізнаване в усьому світі».
Лондонська вежа має займати те ж місце в семантичній структурі Ігор-2012, що й «Пташине гніздо» у Пекіні. Тобто йдеться про потужний символ, утілений в оригінальній формі. І не в останню чергу – про засіб уславлення мера Джонсона та архітектора Капура. Критики іронізують: лондонська скульптура стане таким самим засобом уславлення, як Вавілонська башта та Колос на глиняних ногах. Головним ґанджем у цьому вирі аналогій є очевидна подібність «Орбіти» до Ейфелевої вежі. Порівняння неуникні, а оскільки творіння Ейфеля давно перетворилося на класику жанру, вони поки що не на користь «Орбіти». З цього приводу найвлучніше висловився Борис Джонсон: «Певно, знайдуться люди, які скажуть: та вони небезпечні психи! І все ж я вважаю, що ми маємо рацію. Якщо в Парижі є Ейфелева вежа, то й у Лондона буде… дещо”. Об‘єкт коштуватиме орієнтовно 19,1 млн. фунтів стерлінгів. З них 16 млн. надійдуть від одного з найбагатших людей світу, мільярдера Лакшмі Мітала. Сталевий магнат забезпечить будівельників 1400 тоннами сталі. Власне, вибір спонсора зазнав не меншої критики, ніж вибір самого проекту. На думку оглядачів The Guardian, схоже, що Борис Джонсон домовлявся із Лакшмі Міталом у кулуарах Давоського форуму. У кожному разі, будувати з такої кількості сталі, при виготовленні якої в атмосферу викидається безліч важких металів та отруйних сполук – поганий подарунок екології.
Що ж до головного винуватця торжества, то тут Аніш Капур не зрадив собі. Пояснюючи свій задум, він постає таким собі богемним крішнамурті: «Це в‘юнка спіраль, що прагне піднятися вище хмар, це оречевлене безумство, це щось містичне». В основі цієї «містики» – п‘ять деформованих олімпійських кілець. Разом вони складають один із тих психотичних strange objects, на яких власне і спеціалізується Аніш Капур. У своїх галерейних та публічних скульптурах він грається із дзеркальними поверхнями, об‘ємами та площинами таким чином, щоб спроектувати дірку в реальності та розірвати простір.
Важко оскаржувати той факт, що Капур – першокласний художник-концептуаліст. Але в публічній архітектурі не можна ігнорувати людський фактор. За словами Капура, він утілив ідею вежі в дусі сучасного англійського мистецтва. Однак очевидно, що архітектура мистецтву не дорівнює. Щонайменше вона не може почуватися достоту так само вільно, як contemporary art – не хочеться принаймні уявляти, як хтось втілює ідею житлового будинку в дусі консервованих корів Деміена Гьорста.
Автор: Ірина Стасюк
Джерело: журнал «АСС»
