Инфо        10 апреля 2019        201         0

Медленные города, движение Slow Down приобретает все большей популярности.



Normal
0


false
false
false







MicrosoftInternetExplorer4





Ще раніше, окрім європейських міст, статус «повільних» отримали кілька міст Австралії та Південної Кореї. Рух «Повільні міста» з‘явився в Італії в 1999 році. Його безпосереднім натхненником стала організація «Повільна їжа» (Slow Food), очолювана Карло Петріні. «Повільний рух» виник у 1986 році як реакція на появу ресторану Макдональдс на римській П‘яцца ді Спанья. Його активісти протиставляли феномену фаст-фуда – глобалістського, знеособленого й нездорового способу харчування – слоу-фуд, тобто їжу, орієнтовану на ритуал, комунікацію, місцеві гастрономічні та культурні особливості, сезонність і натуральність.

Карло Петріні наголошує, що сучасне ставлення до їжі набуло шизофренічних рис. Їжа в усій красі, дивовижні рецепти, реклама розкішних ресторанів присутня скрізь у журналах і на телебаченні, проте в повсякденному житті ми харчуємося без жодного артистизму, нашвидкоруч, до того ж, викидаючи половину продуктів (згідно з деякими даними, британці викидають 40% їжі, значна частина якої навіть не розпаковується після придбання у супермаркеті). «Повільна їжа» стала підґрунтям для розквіту цілого культурного тренду, до якого нині входять «Повільний дизайн», «Повільне читання», «Повільний туризм», «Повільне мистецтво», «Повільний шопінг», «Повільне виховання» та навіть «Повільний секс». Рухом опікуються організації Slow Down now та Світовий інститут повільності (the World institute of Slowness). Зараз у русі «Повільні міста» мають членство більш як 130 міст, що здебільшого розташовані у країнах Європи, зокрема в Італії, Іспанії, Португалії, Німеччині, Австрії, Польщі, Хорватії, Данії, Нідерландах, Норвегії, Швеції, Великій Британії та інших.

Місто має право отримати статус «повільного», якщо його населення не перевищує 50 тисяч людей. Існує також низка інших умов, які мають виконуватися. Серед них: політика, спрямована на розвиток специфіки регіону та покращення якості життя; просування екологічних технологій, зокрема, переробка сміття та поновлювальні джерела енергії; захист історії регіону і збереження історичної архітектури; вирощування та споживання натуральних продуктів; підтримка традицій, характерних для даної місцевості; розвинена інфраструктура та задовільний стан міської економіки; міцні соціальні зв‘язки всередині спільноти тощо. Загалом маніфест «Повільних міст» складається з 55 пунктів.

Так, у центрі «повільного» італійського міста Леванто заборонено рух автомобілів, натомість всіляко підтримується велосипедний та пішохідний рух. Тут розташовано крамниці місцевих фермерів та ремісників, які пропонують власну продукцію. У більшості «повільних» міст наголос робиться на використанні сонячної енергії, й у деяких муніципальна влада сама облаштовує будинки солярними панелями. Велику увагу приділено також здоровому харчуванню: у Леванто існує проект «Міні-кухня», в рамках якого дітей вчить готувати професійний шеф-кухар. Звичайно, «повільні міста» зазнають і критики. Сонома, що у штаті Каліфорнія, долучилася до руху в листопаді 2009 року, таким чином ставши першим «повільним» містом США. Економіка цього міста з 10-тисячним населенням ґрунтується на виноробстві. Як зазначає the new york times, для багатьох мешканців статус «повільного» міста може стати засобом консервування старої рустикальної атмосфери. Оглядачі побоюються, що місто відокремиться від решти світу залізною завісою, щоби перетворитися на закуток для заможних пенсіонерів, де не буде місця не лише робочому класу, але й навіть їхнім дітям.

Схожа ситуація спостерігається в багатьох містах Італії, а також у Сеферигисарі – курортному місті західного узбережжя Туреччини, що спеціалізується на вирощуванні цитрусових і приваблює багатіїв пенсійного віку. Тим не менше, урбаністичні стандарти, що пропагуються мережею «Повільних міст», є досить прогресивною технологією містовпорядкування (тож, не дивно, що першими її досягненнями, як і здобутками будь-якої технології, користуються найзаможніші верстви). Подібна політика обіцяє стати потужним інструментом ефективної дії, націленим на відродження локальної спільноти, місцевого фермерського господарства й бізнесу, а ці переваги однаково позитивні для усіх прошарків містян. Міське «сповільнення», на відміну від пропагованих сучасною культурою перегонів споживання, повертає значення якості життя, втрачене у боротьбі за швидкість. Зокрема йдеться про пошуки втраченого мистецтва повільного життя й призабутих життєвих смислів. Слоганом «повільного» підходу до життя й урбаністики можуть стати слова Стена Надолни, автора книги «Винайдення повільності»: «Я є другом самому собі. Я сприймаю свої думки й свої почуття серйозно. І час, потрібний для цього, не є ніколи втраченим». (Статья о площядях Роттердама).

Автор: Ірина Стасюк
Джерело: журнал «АСС»

Добавить комментарий