Будівництво деревяних будинків
Протягом багатьох століть різні народи використовували деревину як будівельний матеріал. У кожного народу сформувалися свої технології і особливості художньої обробки дерева. Оскільки у давнину більшість українських земель була покрита густими лісами, це стало сприятливим чинником для розвитку тут дерев’яної архітектури.
Хати на території давньої України найчастіше будували з сосни. Інколи використовували осику, вільху, зрідка — тополю. На Заході України основними матеріалами були ялиця та смерека. Найдавніші відомості про те, що для будівництва української хати використовувалося дерево, дійшли до нас з часів трипільської культури, яка існувала у V-IV тисячолітті на території нинішнього Правобережжя від Києва до Кременчука, захоплюючи середню і нижню течії Південного Бугу, Дністра і Прута. Історики вказують, що на цих територіях у ті часи було два типи житла: заглиблені (землянки і напівземлянки) і наземні. Останні мали дерев’яний каркас, заповнений хмизом і затертий глиною, дво-, чотирисхилі дахи на вертикальних стовпах, без стелі.
Усередині житла з вальків робили різні узвишшя та, при чільній стіні — для лави, навпроти — для печі, яка переходила в лежанку, а біля причілкової стіни, — для хрестоподібного жертовника. Над ним було кругле вікно.
Піч ліпили з глини на хворостяному каркасі. Зверху вона мала димовий отвір.
Стіни, вікна, двері трипільської хати були орнаментовані з використанням червоного, синього і жовтого кольорів, які не лише прикрашали, але й несли у собі магічну інформацію на відвернення злого і притягування «доброго»…
У XVI столітті відбувається бурхливий розвиток ремесел, товарного землеробства, пожвавлення торгівлі — все це відбилося і на архітектурі. В цей період широкого застосування набуває тесане й різане дерево. Паралельно в українському дерев’яному будівництві отримали розвиток дві принципово відмінні конструктивні системи хати: каркасна (фахверк) та зрубна.
Каркасна хата складається зі стовпів, прогоничів та косяків.
Зрубна — це коли стіни, а в окремих видах будинків і перекриття складаються з горизонтально покладених одне на одне кругляків чи брусків.
Принципова відмінність цих конструкцій має чітке відображення і в архітектурі будинків.
В каркасних хатах головним мотивом на фасаді є система стояків, прогоничів, косяків, яка чітко сприймається на тлі нейтрального між ними заповнення. За часів панування в мистецтві стилю Бароко декоративні елементи та форми будинку всіляко підкреслювали. Такі зразки і нині часто можна побачити в Західній Європі.
Зрубна конструкція (зруб) робилася з плениць (колода, розрізана вздовж) чи брусів майже однакової товщини, коливання у розмірах колод були невеликі, крім підвалин, для яких використовувалося товсте дерево, переважно дуб. Довжина зрубин складала 5-9 м.
Якщо в архітектурі каркасних будинків провідним був площинний малюнок каркаса, то в зрубних важливу роль відігравали оригінальні об’ємні форми будови.
В зрубних конструкціях основним художнім елементом є ритм колод чи брусків, з яких складено стіну, а також малюнок кутових врубок, профіль кронштейнів, форма одвірків, віконниць, густа сітка ґонтового покриття стін та дахів.
Планувальні особливості
Основу конструкції української хати складає клітка зі стелею і чотирисхилим дахом, критим соломою.
Кліть або хижа хати, мала замкнений контур близького до квадрата прямокутника, шести- або восьмикутника, оскільки жорсткість зрубу цілком залежить від кутових врубок. Крім того, по довжині зруби з’єднувалися тиблями (кілочками 4×4 см з твердого дерева), що ставилися через 1-1,5 м. Кутові врубки робилися з рештком більших чи менших розмірів, що виступають з поля стіни, причому догори решток збільшується і утворюється кронштейн.
Зрубина є модулем, який знаходиться в певному співвідношенні з розмірами кліті. Її висота пропорційна середній товщині зрубин, а горизонтальні розміри будови кратні середній довжині зрубин. Ця пропорційність є однією з найбільш характерних особливостей дерев’яних будов.
З кінця XVIII століття в будівництві хат почали відбуватися деякі зміни. Так, у побут стали входити комини з виведенням диму через сіни. Поширення набуло будівництво з тесаних брусів та плах. Згодом до зрубу хати стали прибудовувати тристінком сіни або сіни й комору. При добудові через сіни другої камери утворилася так звана хата на дві половини.
Дахи робили на кроквах та покривали по патах соломою. Відомі дахи на дідсішках з кладкою по гребені й навішеними на кладь ключами, які утворювали чотири схильний дах, що зовні не відрізнявся від дахів на кроквах. Покрівлі робили в декілька способів: «під тичку» (колосом донизу або гузирем донизу), «під дощечку», парками, «під гузир», без тичків, «під перевесло». Інколи дах нависав над зрубом з причілка, утворюючи піддашшя, підтримуване фігурними випусками зрубів. Часом піддашшя утворювали біля комори, коли вона була вужча за хату. Зовні зруби сіней і комори, як правило, були не мащені. Клітки хати шпаровані і мащені рудою глиною, зсередини білені.
Географія та конструктивні особливості
Для території Поділля було характерне впродовж тривалого часу каркасне гпиняно-солом’яне будівництво. Житловим будовам цього регіону притаманна врівноважена симетричність у загальних рисах, а силует хати має чітку динаміку ритму, яка виявляється у співвідношенні горизонтальної основи і краю стріхи з вертикалями стін, вікон та дверей. Подільські оселі відрізняються мальовничими фасадами завдяки широкому використанню настінного розпису та різномаптю кольорів.
В Карпатах та Поліссі, багатих лісами, отримала розповсюдження каркасна (фахверкова) система будівництва. Хати споруджували з кругляків, напівкругляків, покривали колотими дошками — драницями.
Бойківщина, що охоплювала територію Українських Карпат від рік Уж і Сян на заході до ріки Пімниці, — це край горян і дивовижних витворів дерев’яної архітектури. Навколо завжди ріс ліс. З нього майстри зводили різні будівлі: церкви, хати з галереями тощо. Їх споруди виглядають легкими і життєрадісними. Встановлено, що горизонтальна структура бойківської хати (довжина гребеня, зрізу стріхи та зрубу) перебуває у співвідношенні так званого золотого перетину до вертикальних елементів (висота хати, солом’яного перекриття та відкритої частини зрубу). Причілковий фасад зводиться так, що всі п’ять основних точок споруди розташовані на одному й тому ж колі. В основі бойківського будівництва лежить розвинена система пропорційних залежностей, тому силуети хати чіткі, динамічні й водночас мальовничі й м’які у своїх сюжетних лініях. Дахи хат здебільшого високі, досить стрімкі. Хати не білили, оскільки досить тривалий час в них було курне опалення.
Хати на Гуцульщині були розкидані горами та долинами. Ізольованість, специфіка ведення господарства, постійна загроза з боку чужинців чи хижаків-звірів змушували обносити житло глухою загородою і призвели до утворення своєрідного типу садиби — гражди. Гражда («хата з брамами») — це замкнута забудова споруд різного призначення, сконцентрованих навколо подвір’я, викладеного камінням. У центрі гражди — житлова споруда з приміщень у такому порядку: хата-сіни-хата або комора-хата-сіни. Дах, ніби шолом, прикриває зруб, спадає на пологі прибудови, майже торкається землі. Архітектурну цілісність споруди підкреслює використання однорідного матеріалу — дерева.
На Закарпатті переважна більшість житлових і господарських приміщень теж будувалась з дерева і мала зрубну конструкцію. Для будівництва використовували бруси і плахи з товстих дубових колод. Зустрічались подекуди й каркасні хати з заповненням стін різними матеріалами, переважно дошками. Для стійкості їх скріпляли розкосами, потім обмазували глиною або закидали глиною з половою. Стіни згодом вирівнювали. Іноді при обмазці використовували синій колір, пластичну ліпку і навіть, як і на Поділлі, — розпис.
Для Черкащини, Уманщини, Кіроеоградщини та західної Полтавщини довгий час було характерне каркасне чи зрубне будівництво.
Полтавщина — край мальовничих сіл. Північна та центральна її частини віддавна були багаті на ліс, тому основним будівельним матеріалом тут було дерево. Дерев’яні оселі були зрубні, стіни заповнювалися дошками. До рівня вікон клали міцні колоди, а вище — тонші, з м’яких порід. Більшість господарів свої хати ззовні і всередині обмазували глиною і білили. Дах — чотирисхилий, під соломою, з м’якими обрисами. Платву під стріхою та іноді наличники вікон покривали різьбою.
На півдні Полтавщини надавалася перевага хатам-мазанкам.
На півдні України (Одеська, Миколаївська, Херсонська та Запорізька області) для будівництва використовували здебільшого такі матеріали як глина та каміння.
Вибір місця та особливості будівництва
Традиційно склалося, що процесу спорудження оселі передувала здебільшого ґрунтовна підготовка, зважувалося і вивірялося чимало обставин. Це, насамперед, вибір місця забудови. Найпильніша увага приділялася тому, щоб під майбутній будинок не потрапила колишня дорога чи стежка, бо тоді у майбутньому житті не буде спокою. Крім того, таємно, хоронячись від стороннього ока, після заходу сонця майбутні хазяї насипали на місці майбутньої забудови на усі її чотири кути купки жита (спершу там, де буде покуття, потім — де піч, далі — припічок і постіль). Удосвіта приходили подивитися. Якщо купки цілі, місце вважалося сприятливим. Таким же сприятливим вважалося місце, якщо там лягала худоба.
Була і ще одна цікава традиція. Так, під час закладки каркасно-глинобитних хат наші пращури під один наріжний стовп клали гроші (щоб водилися в новій оселі), під другий — вовну (для тепла), під третій — жито (для довголіття). Іноді обмежувалися грошима чи житом. Пояснення такого обряду слід шукати у світогляді наших далеких пращурів, які вірили в існування у кожному дереві духів. Отож, вибираючи і зрубуючи для спорудження оселі дерева, вони намагалися задобрити духів, компенсувати втрату, жертвуючи щось цінне.
Інтер’єр
Внутрішнє оснащення було спільним майже для всіх осель України: піч поруч з дверима (праворуч або ліворуч від них), проти печі по діагоналі — покуть, де стоїть стіл, біля печі — піл, біля дверей — мисник та передпічне обладнання. Печі — глинобитні на дерев’яних зрубах, у давнину — курні.
Кожен куток і суміжні зони у хаті мали певні функції і заповнювалися тими предметами, які виражали і закріплювали їх статус.
Усе обладнання та предмети в інтер’єрі традиційної української хати крім своїх основних функцій, — створення зручностей для відпочинку, зберігання різних речей, оздоблення, — мали й символічне значення.
Піч — вогнище, що відігравало роль не лише осередка тепла, а й духовну, згуртовуючу.
Вздовж чільної та причілкової стін — лави, на яких сиділи й спали, майстрували, також готували їжу, тримали кухонне начиння, різали овочі тощо. А довгими зимовими вечорами пряли.
Стіл уособлював ідею єдності, родинної міцності та злагоди. Сприймався як «годувальник сімї», тому завжди був у кутку навпроти печі, у чистій та освітленій частині будинку. Тут і споживали їжу, і працювали, і відзначали урочистості.
На стінах над столом на поличці було священне місце — тут ставили ікони, які прикрашали вишитими рушниками. За ними тримали освячену вербу, гілки калини, засушені квіти.
Література:
А. Г. Данилюк «Українська хата», Київ, Наукова думка, 1991 р.
П. Г. Юрченко «Дерев’яна Архітектура України», Будівельник, Київ, 1970 р.
П. Г. Юрченко «Дерев’яне зодчество України», Видавництво Академії Архітектури УРСК, Київ, 1949 р.
Чернігівщина. Енциклопедичний довідник за ред. A. B. Кудрицького, Київ, «Українська Радянська Енциклопедія ім. М. П. Бажана», 1990 р.
Автор: Тарас Майстренко
Джерело: ДОМ.ua
