За звичайних обставин берлінський музей Bauhaus-Archiv виокремлюється з-поміж інших виставкових інституцій глибокою камерністю: кілька тематичних зал, розташованих на одному поверсі, містять експонати, переважно невелика кількість яких цілком компенсується завдяки можливості ґрунтовної, кількахвилинної аудіомедитації над кожним з ключових серед запропонованих глядачеві творів. Однак влітку-восени цього року цей звичний формат було докорінно змінено: виставка, присвячена 100-річчю з моменту заснування славетної школи, перетворила музей на насичений лабіринт, гущавину, щільно засіяну предметами споглядання що включала близько 1000 експонатів, зібраних в одному місці завдяки зусиллям трьох інституцій Bauhaus-Archiv в Берліні, Stiftung Bauhaus в Дессау та Klassik Stiftung у Ваймарі.
У сучасного спостерігача заснований 1919 року у Ваймарі Вальтером Ґропіусом «Баухауз», досі асоціюється з архітектурою та культурою модернізму. Виставка та інші події, що розгортались навколо ювілею, були спрямовані на подолання цього завузького образу, витлумачуючи школу як інтердисциплінарну, креативну інституцію, зорієнтовану на досягнення ідеалу синтезу мистецтв. Експозиція не стільки представляла глядачеві окремі, згруповані у тематичні підрозділі твори мистецтва, скільки занурювала у саму ситуацію творення, прагнучи пролити світло на непроявлені досі таємниці експериментальних лабораторій. Упродовж менш, ніж 14 років, особливо від моменту переїзду «Баухаузу» до Дессау в 1925 році, керівникам, викладачам та студентам школи справді вдалося збудувати дім: закласти той фундамент і ті ліси, що досі 
міцно тримають сучасну світову культуру. Архітектура не лишалась тут сам-на-сам із собою, але була лише одним з вузликів щільного мережива, утвореного живописом, графікою, інсталяцією, мистецтвом композиції, дизайном, фотографією та сценографією, а ті, у свою чергу, постійно живилися від соціально-урбаністичних перетворень бурхливих 1920-х. Традиційний візуально-символічний ряд культури «Баухаузу», поряд з будівлями та проектами Міса ван дер Рое та Вальтера Ґропіуса, картинами Василя Кандинського й Пауля Клеє, композиціями Лацло Моголі-Наґі та інсталяціями Марселя Бройєра варто було б продовжити рекламними плакатами, світлинами й колажами менш відомих діячів 
школи та студентів, знаковими для свого часу. З огляду на дослідження останніх років, спрямованих на осмислення повсякденної культури «Баухаузу», та його взаємодію з владними ідеологіями, деякі дослідники вважають за можливе говорити про «бауфілософію», що виходила з власного ідеального уявлення про людину та її місце у соціумі.
Вплетення мовчазних артефактів до широкого соціокультурного дискурсу мали на меті дискусії та презентації за участі провідних критиків, дослідників та мистецтвознавців, що проходили паралельно з виставкою, на такі теми як «Боротьба «Баухауз», 1919-2009», «Комунікація «Баухауз»», ««Баухауз» і критика модернізму», ««Баухауз» в контексті класичного Ваймару», ««Баухауз» глобальний». Серед числених підрозділів виставки слід також згадати проекти сучасних художників: Do-it-yourself американки Крістін Хілл, що виявляв розповсюдження модерністичних технік бачення в масовій культурі, та численні інтерв’ю Ілки й Андреаса Рубі з провідними інтелектуалами нашого часу про їх особисту оцінку баухаузової спадщини.
Підсумоване назвою «Модель «Баухауз»», це бурхливе різноманіття подій представляло одноіменне культурне явище не як застиглий взірець, але мінливу проекцію-образ, привід для самоосмилення, таким чином конструюючи нову ідентичність школи, яка б дозволила поєднати минуле з сучасністю.
Джерело: журнал «АСС»
